Ніна з родиною потерпала від страху у підвалі, коли ворожий літак кружляв над їх будинком

У юності я після навчання на швею потрапила в Охтирку на практику, заміж вийшла. У мене двоє дітей, один внучок. Син із 2014 року воює. До війни у нас було щасливе життя, а потім змінилося все. Я почала хворіти.

24 лютого дуже страшно було. Ми жили у квартирі. Коли почалися обстріли, у нас опалення вимкнули і ми пішли до доньки в приватний будинок. А в будинку було ще страшніше, бо поряд були військова частина і ТЕЦ. Обстріли тривали навіть вночі.

Тиждень літак зі страшним гуркотом літав над нашим будинком. Ми сиділи в підвалі і думали: на нас скине бомбу, чи деінде. Син забрав нас із чоловіком у Полтаву. Ми там два місяці були.

Після тих страшних обстрілів я боюсь літаків. Мабуть боятимусь їх, поки житиму.

У Полтаві пішла в магазин, а там поряд - льотна частина. То я, як побачила літаки, аж за прилавок заховалася з переляку.

Наш будинок постраждав від обстрілів двічі. Підвіконня впало, у хаті такий сморід стояв, такий дим! Години дві нічого не було видно, мене аж трусити почало.

Та не двилячись ні на що, ми вдячні нашим хлопцям, особливо «холодноярівцям», за те, шо вони не пустили до нас росіян. Окупанти тільки в перший день до нас заскочили, а більше не було їх – наші їх відкинули.

Війна змінила наше життя. Ми з братом стали ворогами: він росіянин, а я - «бандерівка». Бог йому суддя.