Олена Володимирівна дякує Богу за те, що всі її рідні живі. Але їм дуже важко жити не вдома і не мати роботи й стабільного доходу

Я з міста Оріхів. До війни працювали з чоловіком, мали свій огород, присадибну ділянку. На даний момент ми без нічого. 

24 лютого ми спали, о п’ятій ранку чоловікові зателефонував товариш з Мелітополя і сказав, що у них в аеропорту робляться страшні речі. Потім мені зателефонувала з Харкова подруга і сказала, що чує вибухи: мабуть, почалася війна. 

Поки ми були там, то ще все було, ще працювали магазини, деякі аптеки. А зараз там дуже плачевна ситуація. Зараз там немає води, газу. 

Ми довгий час були у себе в місті. Трималися. А коли було вже дуже сильні обстріли, вимушені були виїхати. В нашому будинку дах побитий, вікна побиті. 

Наше місто не під окупацією, просто там кожен день обстріли. Виїхати і заїхати туди можна, тому ми просто зібрали речі, в машину і виїхали без проблем. Зараз ми у Запоріжжі, бо тут живе сестра рідна. Ми спочатку до неї поїхали, потім орендували квартиру.

Зараз не працюємо, шукаємо, але роботи дуже мало. Ми без роботи і без своєї домівки - це найважче. А так, слава Богу, всі цілі, всі живі. Я дякую Богові, що в моїй родині поки все добре.

Я не знаю, коли війна може закінчитися, але я свято вірю в нашу перемогу і в силу наших ЗСУ.