Моя рідна людина зараз знаходиться на війні. Я закінчила університет. Вісім років прожила в Маріуполі, була ВПО. Займалась волонтерською, громадською діяльністю, організовувала різні проекти для молоді. Я не жила з батьками, жила зі своїм молодим чоловіком.

У 2014 році я жила біля Дебальцево, у селищі Миронівка. Закінчила школу, потрібно було складати ЗНО у Горлівці, але її окупували. Я поїхала до Запоріжжя, щоб складати іспити. До Маріуполя переїхала у перший день, коли його перший раз звільнили від окупантів. І весь цей час я там залишалась. У мене там жили батько і сестра, потім туди переїхали мама з бабусею.

Так сталося, що мама залишалась вдома біля Дебальцево досить тривалий час. Там теж відбувалися такі події, як потім у Маріуполі: не було світла, води, були постійні обстріли. Вона пережила це у 2015 році і в 2022.

24 лютого мені зателефонувала сестра і повідомила, що розпочалася війна. Ми з моїм хлопцем розуміли, що щось відбудеться, після того як росія визнала квазіреспубліки. Я хотіла записатися в Червоний Хрест або навіть іти на фронт. Але мій молодий чоловік сказав, що можна допомагати інакше. Наступного дня я провела його у військкомат, а сама поїхала займатися волонтерською діяльністю.

З Маріуполя я з родиною виїхала 17 березня, але не з Донецької області, на жаль. Поки ми проходили блокпости, довго їхали, вже був вечір, наближалась комендантська година і ми поїхали до батьків мого нареченого і залишилися в них. А вже влітку виїжджали через Мангуш. У нас була і до того спроба виїхати, але нас нікуди не випустили без фільтрації.

Найбільше мене вразив цинізм і жорстокість, з яким вороги знищують Україну. Обурює реакція росіян на смерть цивільних людей. Коли вони розуміють, що кривдять не військових, а цивільних людей, але чомусь радіють. Я не можу цього зрозуміти. Мене лякає така жорстокість.

Ще мене шокують люди, які бачили, як рашисти знищували їхнє місто, бачили скільки смертей і руйнувань було навколо, але вони виправдовують окупантів, намагаються знайти у них щось хороше.

А в позитивному сенсі мене вражає, що українці об'єдналися проти ворога і допомагають один одному – розбирають завали, забувають про суперечки.

Сподіваюсь, що війна закінчиться у 2023 році. Я вірю в те, що наші захисники зроблять усе можливе, щоб скоріше вигнати окупантів із нашої землі. Думаю, що залишилося зовсім трохи до нашої Перемоги.

Мрію, щоб війна закінчилась, щоб якомога більше людей в Україні залишилось. І ще дуже хочу, щоб моя рідна людина повернулась додому. Щоб люди усвідомили, що матеріальні цінності – це не справжні цінності, що людське життя коштує набагато більше.