Петяліна Вероніка

Дергачівський ліцей № 3, 9-В клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Гилун Вероніка Олександрівна

"Війна. Моя історія"

Мене звати Вероніка. 24 лютого 2022 року був найстрашніший день в моєму житті. Близько п'ятої ранку я прокинулася від вибухів. На той момент я навіть подумати не могла, що почалася війна! За декілька хвилин мені зателефонувала подруга і сказала, що почалася війна.

У нашому місті були дуже великі черги за топливом, люди стояли по декілька годин. В магазинах та аптеках також були великі черги. Хліб було важко десь знайти. Продукти теж було важко купити.

Ми віднесли ковдри та деякі речі в погреб. Коли були обстріли, ми там ховалися. Було дуже страшно. Ми майже місяць спали та проводили час в погребі. Десь кілометри за 1,5 від нас є підприємство. На початку березня літак скинув на нього бомбу, ми дуже злякалися та цілий день провели в погребі. Після цього я дуже боюсь літаків.

Приблизно через тиждень після цього обстріляли наш двір. У нашому будинку розбилися усі вікна.

Зранку мене, сестру та маму тато відвіз до вокзалу. Ми поїхали на Західну Україну, а тато залишився вдома. Він допомагав відновлювати у нашому місті газопостачання.

На Заході я знайшла нових друзів. Почала вчитися грати на фортепіано, одного разу навіть співала у хорі. Була в багатьох містах Західної України. Але дуже сумувала за татом, за домівкою та за друзями.

За три місяці ми повернулися з Західної України, але не додому, а в інше місто. У місті в якому я зараз проживаю, спокійніше ніж у моєму рідному місті.

Зараз я навчаюся онлайн у своїй школі, і займаюсь фортепіано. Я дуже сумую за своєю школою та однокласниками.

Найбільше я бажаю, щоб закінчилася війна та щоб був мир! Щоб діти, побачивши літак, кричали: «Ура!», а не ховалися.