Мої батьки були у Краматорську, а сестра з трьома дітьми і чоловіком - у Слов'янську. Можете собі уявити? Я цей жах ще з 2014 року переживаю. У мене були настільки страшні неврози, що я лікувалася після того. 

Моя мама неходяча, не було можливості всім одразу приїхати. Вже пізніше, коли вона підскакувала на ліжку, бо такі вибухи були і шибки тремтіли, то допомогли волонтери, щоб перевезли її сюди.

Найбільші труднощі - моральні, психологічні. Це найважче. У моїй квартирі відразу опинилося втричі більше людей. Я побачила, що я не витримую такого способу життя: я нездорова людина. То родичі змушені були піти на квартиру. А мама зараз у лікарні. 

Мама дуже переживала, що наступають рашисти, що можуть окупувати Слов'янськ і Краматорськ, як у 2014 році. Дуже боялася цього. Ми з сестрою допомагали батькам. Волонтери і зараз допомагають і продуктовою, і грошовою допомогою. Тобто, здебільшого проблеми були морально-психологічного характеру. 

Батьки і сестра виїхали за день напередодні того, коли сталася трагедія на Краматорському вокзалі. Вони не змогли поїхати потягом: змушені були шукати приватного перевізника і їхали машиною. Спочатку їхали сестра з дітьми та батьком через те, що він жвавіше ходив. Мама вже тоді була на ходунках, майже не рухалася. А вже пізніше виїхали зять із мамою. Можете собі уявити як вони приїхали. А якби сестра не знайшла перевізника, і вони б чекали на вокзалі наступного дня, що б могло статися? Могли б загинути. 

Я двічі зверталася до психіатра, якого відвідувала у 2014 році. Медикаментозним шляхом усувала психологічні проблеми. Я працюю вчителем. Діти так голову затуркають, що забуваєш, хоч ненадовго, про всі жахи, які відбуваються у країні. І це щастя, що є робота, на якій відволікаєшся. 

Мама - дуже сильна людина: у неї є сила волі, жага до життя, оптимізм. А батько здав, у нього дуже швидко розвинулася деменція. Те, що відбулося в країні, психологічно вплинуло на нього. Раніше він іноді мав проблеми з пам’яттю, а тепер перетворився на абсолютно недієздатного.

Приємні враження від допомоги волонтерів. Те, що не кинули напризволяще, а допомагають матеріально, виплачують допомогу грошову і батькові, і матері, і сестрі з дітьми. Ось це приємно, що ми не самі зі своїм горем. Держава турбується про літніх людей. 

Якщо партнери допоможуть нам зброєю, то наших сил вистачить на успіхи на фронті.

Майбутнє буде дуже важке. Я народилася в 1959-му році, але пам'ятаю, що я народилася через 14 років після того, як закінчилася війна. У 60-х роках я була ще маленька, але пам'ятаю, які були матеріальні труднощі. Як ми, як то кажуть, з руїн піднімали країну. Зараз, мабуть, буде ще важче.

Я викладаю українську мову і літературу. Я бачу, що мер Харкова, мер Херсона і багато звичайних людей переходять на нашу державну українську мову. Переселенці з Харкова, зі Сходу, з Луганська, хто поїхав до Львова, і в Полтаві хто живе - хочуть вивчити і досконало володіти рідною мовою. Я думаю, що це дуже добре. Моральні цінності змінились.