Федір Іванович з дружиною і свахою виїхали в Полтаву. Їм пощастило з житлом: сплачують лише за комунальні послуги.

Я вже пенсіонер, мені 71 рік, дружині 65 років. Ми зі Слов’янська.

24 лютого о шостій ранку почули звуки літаків, які летіли в бік Краматорська, а потім зі ЗМІ дізналися, що почалася війна.

Найскладніше було перебувати два місяці в зоні, де йдуть бої.

Ми з підвалу не вилазили, і з нами ще каліки – з нами була сваха, вона після інсульту. Оце було найскладніше.

У нас був деякий запас ліків і продуктів. Хоча йшли військові дії, в Слов’янськ ще привозили ліки в аптеки, продукти також були, хліб нам возили в село. Хлібом з нами ще ділилися хлопці військові. Звісно, були запаси продуктів. Ще волонтери привозили гуманітарну допомогу. Поки Слов’янськ перебував не в зоні обстрілів, то хлібокомбінат працював.

Ми виїхали 9 травня, тому що мені було тяжко з жінками. Син нас забрав і вивіз у Полтаву. Там порекомендували людей, які допомогли з житлом. Нас прихистив хороший чоловік, котрий вже третій місяць служить, він нам залишив квартиру. Живемо і платимо за комунальні. Сину тяжче, бо платить за оренду житла. Він збирається повертатися в Слов’янськ, тому що фінансово вже не витягує.