Наталії було дуже важко в Маріуполі з тяжко хворою мамою, у якої через страшні обстріли розвилась деменція 

Взагалі я з Донецька, виїхала в 2014 році, працювала в Маріуполі. У січні 2022 року вивезла з окупованої території маму, бо вона зламала шийку стегна. У січні ми виїхали до Маріуполя, а в лютому нас почали бомбардувати. Мешкали ми у квартирі, виїхати не могли, бо мама була лежача. Потім до Донецька нас вивезли, а коли я назбирала гроші, ми з мамою переїхали до Києва. Мама лежача, і ще в неї розвинулася деменція. 

У мене були якісь знеболюючі, памперсів було небагато. Не було ходунків. Релігійна організація надала мені ходунки, велике їм дякую. По воду я ходила до криниці, а вона була під обстрілами. 

Люди брали баклажки і з ризиком для життя ходили по воду. Мені допомагав сусід. Треба було швидко все робити, бо на голову падало. 

Ми палили багаття й бігали до під'їзду. У нас в під'їзді були дві поранені жінки - вони не встигли добігти до під'їзду, і їх поранило. На багаття ставили каструлі, потім я наповнювала термос, пляшки - і обкладала маму цими пляшками, бо в кімнаті було холодно, десь мінус три. У нас на першому поверсі двері погано зачинялися. Ми якимось дивом вийшли звідтіль без запалення легень. 

Виїхали ми 9 квітня. Там мені теж допомогли. Були автобуси або в росію, або в Донецьк, інших не було. Хотілося хоч кудись. А в мене ще й Донецька прописка - то нам вдалося туди поїхати. У мене там були якісь знайомі, то нам хоч з одежею допомогли, бо було важко. Ми виїжджали за свій кошт. У мене тут син з невісткою, то вони мені допомогли. Фонд «ЯМаріуполь» дуже допомагає, а ми ще не зареєструвалися у Фонді «Незабутні». 

Мамі потрібні ліки від деменції, але в них не завжди бувають ті ліки. Таке сталося через те, що вона хвилювалася, коли були обстріли. Ми нікуди не йшли - де лежали, там і були. Самими страшними були авіанальоти, бо все тряслося зверху і знизу. 

Мама мене називала Любою - це ім'я її старшої сестри, яка давно померла, але вона у 1941 році тягала маму маленьку в підвал. Мама мене як Любу позиціонувала, і з того часу в неї почалося погіршення ментального здоров'я, на жаль. Це і здорова людина не кожна витримає.

Я дуже сподіваюсь, що вже влітку вся ця ситуація буде урегульовуватися. Це мої сподівання. Не знаю, якому Богові молитися. А вже закінчення війни, я думаю, це буде дуже тривалий процес.

Я зрозуміла, що ми досить добре жили, у нас була дуже добра країна в плані якихось сервісів і взагалі перспектив. На жаль, тільки у військовому плані… треба було озброюватися. Я мрію про те, що будуть інвестиції в нашу країну і буде вона розвиватися, щоб тут розквітало життя. Це мрії. Я розумію, що це буде тривалий час, але хочеться, щоб не вся країна втекла до Європи, і щоб тут не доконали квіт нації. 

Я мрію, що тут буде країна з дітками, бо зараз таке враження, що в нас залишились тільки хворі, якась безвихідь. Зараз усім дуже важко, особливо з дітьми. Я дякую Фонду Ріната Ахметова за таку велику підтримку. Хочу, щоб наша країна зберіглася, і тоді відбудовувати.