Роговська Анастасія, 15 років, Курахівський опорний заклад загальної середньої освіти, м.Курахове

Есе «Один день»

Сім років тому на Донбасі почалась війна, яка забрала дуже багато життів. За цей час виросли діти, в житті яких завжди була війна, які вміють за звуками обстрілів розрізняти типи снарядів і знають, що ввечері не можна включати світло. Багато людей жили у підвалі, де холодно і сиро.

Дуже багато людей залишили свої дома і стали переселенцями. Солдати воювали і воюють за наше життя. Коли треба було вивозити людей з зони конфлікту, їм нічого не пропонували. В Україні були і є населені пункти, де пустували хати, в які можна було заселити людей із зони конфлікту, але людям такі ідеї не пропонували.

Для мене війна почалась улітку 2014 року, коли я була у бабусі. Ми з друзями пішли в магазин. Коли ми йшли через стежку, то побачили багато машин, які везли танки і всякі воєнні снаряди. Ми злякались і не знали, що робити. Але найстрашніше нас чекало попереду, коли ми просто грали на вулиці і побачили військовий вертоліт, який пролетів дуже низько, і це був тільки початок.

Потім почали літати снаряди, в центр нашого міста попав снаряд, тоді все місто було налякане. Найстрашніше було тоді, коли ми побачили лінію військових машин «Град». Вони стояли від нас, мабуть, в двох кілометрах і стріляли, ми дуже хвилювались, що по нашому місту будуть стріляти. Всі люди почали брати всі речі і спускатись в бомбосховища, і все обійшлось.

Отже, війна для мене була страшна, але не настільки, як тим людям, які були у зоні конфлікту. Навіть у наші часи ми хвилювалися за себе, своїх рідних, друзів і просто людей, які все це бачили і знаходяться у зоні конфлікту.