Через 5 місяців окупації я з двома дітьми вимушено покинули Енергодар. Брали мінімум речей, причому всі були літні. У молодшої доньки епілепсія, закінчувалися ліки. Старший син був дуже знервований. Діти боялися російських вояків, звуків техніки, нічних пострілів.

Найтяжчими були вечір та ніч в окупації. Сирена вила декілька годин, в місті немає бомбосховищ, син пролежав в коридорі в позі новородженого 3 години. То був шок. Потім, коли ми вже виїджали, окупанти у Василівці нас не пропустили вчасно до темноти. Я з дітьми ночувала в "богданчику" в "сірій зоні" у Кам'янському серед поля з амброзією. Всю ніч грохотіли гради, літали снаряди. То була найдовша ніч мого життя.

Закінчувалися ліки у мене (гіпотеріоз) та у доньки (епілепсія). Передати медикаменти з підконтрольних Україні територій було великою проблемою.