Ми з села Верхня Терса Гуляйпільського району. Жили з чоловіком і дитиною.

В перший день були сльози, тривога була. Ми ночували в підвалах. Найважче, мабуть, дитині пояснити, що таке тривога, сирена. Психологічно важко було. 

Дитина злякалася, і нас чоловік вивіз у Запоріжжя. Все було так швидко: ми вночі виїхали на машині. Боляче було покидати рідний дім.

Були проблеми, але я пішла працювати, і стало легше. Так що купляємо все, в принципі, всього вистачає. Приємно вражало, що волонтери допомагали. 

Хочеться додому, бо батьки там і всі родичі там. Хочеться до них, хочеться додому.

Я хочу, щоб був мир. А що буде далі - я не знаю. Зараз поки так: день прожили, і добре. Є, чим нагодувати - і слава Богу. Ми чекаємо миру. І буде все добре.