Яремчук Софія, 10 клас, Комунальний заклад загальної середньої освіти "Княгининівський ліцей № 34 Луцької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бартош Марія Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Цього есе могло б і не бути... Той день змінив усе…  

Можливо, ми б прокинулися під докучливий дзвін будильника, поспішали б у справах, жили би без страшного сну, який є реальністю. Ніколи не забуду, як матуся будила мене зі сльозами на очах. «Як можна зібрати у наплічник усе життя?» — запитувала я.

Найстрашніші, найболючіші дні минали в кімнаті між двома стінами, де зібралася вся родина. Уся Україна страждала від вибухів, які змусили покинути домівки.

Розпочався справжній фільм жахів, який забирав життя людей. Розгублений народ не знав, куди їхати, що робити. Телевізор із новинами не вимикався. Усі зі страхом слухали про події, які відбувалися в моїй країні. Лише обійми рідних повертали мене в безтурботне минуле. Молитва бабусі притуплювала біль, який пронизував мене з середини. Він не давав заснути, думки лякали, хвилювання жило в голові.

Криваві години протікали. Правильним рішенням було, попри те, як тяжко не було, допомагати один одному.

Моя родина вирішила не сидіти без діла, а рятувати інших. Тато та його друзі збиралися в гаражі, де робили коктейль Молотова. Я з мамою та бабусею теж не гайнували часу. Ми готували вареники та пиріжки для наших героїв. А з братиком я допомагала тітці-волонтерці складати коробки з найнеобхіднішим для сімей, які постраждали. Згодом мені вчителька з музики запропонувала взяти участь у концерті. За виручені гроші музична школа закрила один збір для воїнів.

Ми з сім’єю донатили, донатимо й будемо це робити завжди, тому що це дуже важливо для наших захисників, які готові на все заради нас.

Я брала участь у різноманітних ярмарках. Моєю метою було приготувати різноманітні смаколики, щоб їх продати. За кошти, які ми заробили, купили потрібні речі нашим героям. Я вважаю, що це найменше, що я можу зробити для України.

Життя продовжується, воно ніколи не буде таким, як раніше. Ми будемо виправляти помилки минулого, які привели до несамовитого теперішнього.

Я хочу, щоб у моїй країні звучала наймилозвучніша, найкраща мова —  українська. Не бажаю чути жодного кацапського слова. На мою думку, мова — це ключ до єдності та сили. Вона має дуже велике значення! Якщо немає мови — то й не буде народу. Потрібно усвідомити важливість того, щоб спілкуватися, мислити, учитися, співати, молитися, говорити, писати, читати, рахувати, розповідати лише рідною мовою.

Знати мову важливу, але також потрібно розумітися на своїй історії. Кажуть, щоб побудувати майбутнє, потрібно знати минуле.

Справді, якби кожен із нас володів знаннями про своїх предків, землю, події, які відбувалися в давнину на наших теренах, то зміг би чітко дати відсіч тим, хто намагається стерти наш народ із історії людства. Україна пережила багато лиха, проте  вона незламна, могутня, вільна, незалежна. Ми маємо свою культуру, традиції, писемність, символи, які повинні нести в майбутнє, щоб ніколи не забути.

Дотримуючись цього, ми зможемо перемогти клятих ворогів.

Час не зупинити, дні мчать один за одним. Ворог продовжує руйнувати мою рідну землю. Багато людей загинули через війну. Загарбники забрали життя в десятків тисяч осіб. Лікарні, школи, житлові будинки, торгові центри, магазини, аптеки зруйновані через жорстокість ворога. Кожен день маємо нові втрати наших громадян, але ми стаємо міцнішими та сильнішими. Народ рухається далі. Його не зупинити нікому.

Тисячі воїнів, волонтерів, лікарів, інших громадян України стараються задля нашої спільної перемоги. Наші люди найкращі! Вони роблять неможливе. Я надихаюся їхніми героїчними вчинками і просто працею.

Тисяча днів війни, болю, страху, віри та надії. За такий довгий час ми об’єдналися, щоб зупинити цю криваву війну. Наші погляди та пріоритети змінилися. Ми зрозуміли цінність життя. Я не знаю, коли закінчиться війна, але впевнена, що ми не здамося, ми впораємося зі всіма труднощами. Ми обов’язково здолаємо ворогів. Вірю, що скоро настане мир. Кожен повернеться додому, до своєї сім’ї.

Після закінчення війни я відвідаю всі героїчні місця України.

А нині упевнено можу сказати, що цей тяжкий період війни відображає незламність і міцність українського народу.