Ми з Запорізької області, з міста Оріхів. Виїхали на Полтавщину. З першого дня війни не було зрозуміло, що коїться. Наше місто і зараз під обстрілами. Там немає ні дитсадків, ні шкіл. Будемо будувати життя в іншому місті.

Перша ніч була безсонна. Ми чули голосні звуки техніки, гелікоптерів, тому вже на ранок було зрозуміло, що треба виїжджати.

Був страх про завтрашній день, нерозуміння - що далі. Ми не знали, що таке буває у 21 столітті. Пізніше прийшло розуміння, що все не так швидко закінчується.

Під час евакуації були великі корки, було важко з дітьми в машині. Не можна було зупинитись, бо колона йшла. Мені ще й довелось везти дев’ятимісячного лабрадора. Не могла лишити його там.

Життя змінилось, ми почали цінувати життя. Намагаюсь не дивитись новини. Там повністю збивається увага, енергія.

Війна закінчиться тільки тоді, коли окупанти покинуть нашу територію.