Наталя Миколаївна вивозила стареньку маму з Лиману під час обстрілів,  сама навідувалась, щоб подивитись на стан свого житла

До 22 березня 2022 року ми знаходились вдома, в селі Лимани. Не виїжджали, хоча у нас тут бухало. Потім не могли вже тут знаходитись, бо у моєї мами проблеми з ногами і тиск високий. Ми виїжджали на два місяці, потім повернулись. Нас продовжували бомбити. Дуже багато пошкоджень. Немає такого, що було б не пошкоджене: і хата, і паркан. Поряд рвалося, летіло. Зараз потихеньку відновлюємось. Дякуємо сільській раді, громаді, усім фондам, які допомагають.  Ми вже дах перекрили, вікна поставили і двері. 

Наша староста за всіх піклувалась, нікуди не виїжджала, Хоча Прибузьке було захоплене, але наша староста всім людям допомогала. Дякуємо всім, що нас не залишали. Все, що було, давали: продукти, хімію і ліки по можливості. Так що у нас не було нестачі, щоб ми голодували, чи чогось не було. Дякуємо волонтерам, що про нас піклувались, нашій старості, нашій громаді. Ми виїжджали ненадовго, потім вертались, навідувались до будинку. 

Все було розбите. Вікна, дверей не було. ми чим могли позакладали. Нас цілими днями обстрілювали з березня до кінця жовтня. В кінці жовтня ми повернулись додому. 

Ми були в Коблевому, це недалеко. Раз на тиждень я могла повернутись і подивитись, що дома. Маму залишала там, а сама поверталась. Транспорт не ходив. Ми чим могли, тим і добирались. 

Дуже тяжко перш за все морально. Зараз такі обставини. У мами рідний брат в Казахстані, вони нас не розуміють. Він нам телефонував – ми пересварились. Це все боляче, вона дуже тяжко переживає, бо у неї вік такий, і брат у неї один залишився. Я вважаю, що прощення такому немає. Коли люди у похилому віці покидали своє житло, залишались без нічого. Їх вночі вивозили. Це дуже тяжко і страшно. 

Хоча у нас і зараз не тихо, ми розуміємо, що по всій Україні таке. До нас приїздять різні організації, проводять з нами тренінги. Ми трохи навчились це витримувати, але важко. Ми з сусідами в гарних стосунках, підтримуємо один одного, допомагаємо, переживаємо. Продовжуємо жити, надіємось, молимось. Ми теж, чим можемо, допомагаємо і сподіваємось, що мир настане в Україні.