Я народилася в Дзержинську [Торецьк]. Батьки і брат жили там, а потім купили будинок в Петрівці. Дочка живе зі мною в Петрівці, а син в Костянтинівці, недалеко від нас. Мені рік до пенсії, працюю сторожем.

До війни у нас були плани, часто їздили до батьків і допомагали їм. Поруч сусіди, з якими дружили. Тут було спокійно. З початком війни сусіди поїхали. Ми залишилися жити вдома.

Коли все почалося, було страшно. Я живу в своєму будинку, діти і онуки перебували у мене. Поруч є дві дев'ятиповерхівки. Ми побачили, як низько летить вертоліт, і він мало не зачепив один з дев'ятиповерхових будинків. Біля міськвиконкому стояли БТРи. Страшно було, коли їздила в Дзержинськ, був присутній страх і невизначеність.

Під час активних бойових дій було страшно, бо син живе біля телевежі. Там було моторошно. Ми намагалися більше залишатися вдома, не виходити.

Через війну змінився наш побут, роботи зараз мало. Чотири роки тому помер мій другий чоловік і я залишилася одна. Ми дуже постраждали фінансово. Моя дочка - мати-одиначка, отримувала допомогу, проте потім її скасували, а роботу знайти тут складно.

Є один епізод, який хотілося б забути, але він не забудеться. Це страх мами під час обстрілу, коли вона бігла в підвал. Було годин 11 вечора, всі вже спали. І раптом як бабахне! Ми вскочили, дуже злякалися.

Під час війни помер чоловік, померла мама. Ці страшні моменти ніколи не забудуться.

Мама і ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Давали пакети з крупою, борошном, маслом, були цукерки. Також нам давали одного разу серветки, шампунь, зубну пасту, спирт для санітарії, було все для профілактики коронавірусу. Допомога зіграла дуже велику роль. Були важливі увага і турбота. Допомога була дуже хороша.

Мрію, щоб було мирне небо і здоров'я, а все інше складеться. Хотілося б, щоб тут у дітей була нормальна робота і їм не доводилося їздити на заробітки. Найголовніше, щоб було спокійно і не боялися навіть гулу літака.