Мені 33 роки. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми живемо в Нікопольському районі Дніпропетровської області. Переїхали в сусіднє село, бо в ньому тихіше. 

24 лютого ми з чоловіком збиралися в лікарню. Нам зателефонували і сказали, що почалася війна. Ми не могли в це повірити. Потім почули вибухи з боку Каховки. Нікополь обстрілюють, а чоловік щодня їздить туди на роботу. Хвилююся за нього. Я працюю в селі. 

Долати стрес допомагають діти. Вони на першому плані. Намагаюся приділяти їм якомога більше уваги. А зараз ще й робота на огороді додалася. Тож немає часу впадати в депресію.

Сподіваємося, що війна закінчиться через пів року або через рік.