Війна навчила жити сьогоднішнім днем, і не відкладати справи на завтра, кожен раз переїжджати з місця на місце та адаптуватися в нових умовах життя, не складаючи при цьому руки, бо кожний переїзд в пошуку роботи та нових умов для дітей, це новий іспит для родини, який ми складаємо не одноразово!

Ми були в Херсоні (вдома), зранку збиралися на роботу, садок, школу, як у всіх робили буденні справи, і коли прилетіли перші ракети по аєродрому, що біля нас, страху не було.

Була купа питань в голові, що сталося, що це таке було, ніхто і уявити не міг, що в 21ст. в нашій країні почнеться війна!

Дітям спочатку нічого не казали, сказали, що то якісь тренування, а коли зрозуміли, що це насправді повномаштабне вторгнення в нашу країну, так і пояснили дітям, що інша країна на нас напала, підступно, зненацька, що це вороги, і нас треба бути обережними!

Найстрашнішим днем під час війни був день виїзду з окупації.

Довелося зіткнутися с психологічними труднощами. Страх, паніка, коли спускалися до підвалу, вдень пересиджувати допомагали дітям скачані мультики добрі, позитивні. Робили поробки, малювали, співали, а вночі , щоб нас не чули, грали в різні настільні ігри, відволікаючи себе і дітей від поганих думок.

Мріяли, як і зараз мріємо та сподіваємося на краще!

Коли самій було дуже страшно, обіймала міцно дітей і думала, що заради них не можу опустити руки! Складала плани на день, різні дрібнички, щоб зайняти нас всіх якимись справами, відволікатися, пекли з дітьми разом хліб!

Стикнулися під час війни з гуманітарними проблемами! Дефіцит нашої продукції був у всьому.

Хліб коли завозили, то в чергу вставали з 6 ранку, щоб взяти декілька буханок, потім заморозити і ділити на всіх, муку встигли купити мішок, то ми їх берегли, якщо хліб довго не завозили, тоді пекли самі! Про ковбасу тільки мріяли, а коли підвезли, то на неї була така ціна, що купити не було змоги, бо люди залишися зі своїми збереженнями в кого, що було на тей час!

Виручали сусіди, ми ділилися у кого, що було, навіть ліками, по дві пігулки, в кого які були по необхідності, і швидкими перебіжками один до одного, щоб нас не помітили!

Всі речі, які залишилися в Херсоні в будинку, все це спогади на все життя, як почалася війна, окупація, виїзд з окупації, і улюблена чашка, яку я провозила з собою во всі міста, де була з родиною при кожному новому переїзді!

Мої діти не були свідками травмуючих подій. Принаймі, я думаю, що змогла їх відгородити від цього, але в них свої погляди на це.