Мені 72 роки. Я жила в місті Попасна Луганської області.

Обстріли нашого міста почалися в перший день війни. Я ховалася у підвалі, що під будівлею адміністрації. Він великий, в ньому було багато людей. Волонтери привозили їжу прямо до нього. Питну воду надавала адміністрація. 

Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Горіли будинки. Я боялася, щоб не спалахнуло все місто.

Я виїхала на евакуаційному автобусі в Бахмут, а звідти добралася до Дніпропетровської області. Орендувала квартиру в селищі Магдалинівка. Отримую гуманітарну допомогу, але вона мене не рятує. У мене проблеми зі шлунком, тому продукти, які надають, мені не можна їсти. Зараз лежу в лікарні. Фінансово дуже важко: треба платити за квартиру, купувати продукти й ліки. Я одна, рідні померли ще до війни.