Мені 62 роки, я пенсіонерка зі Снігурівки. У мене двоє дорослих дітей. 

Пам’ятаю, як росіяни до нас увірвалися та стали по хатах ходить. Дуже страшно було. Їх було дуже багато, все гуділо, багато техніки. 

Перші окупанти, які зайшли, то не сильно грубо спілкувалися. А потім як зайшли якісь узбеки - то і матюччя гилили, і машини відбирали. 

Води у нас не було всю окупацію. Ми всю весну, літо й осінь всі їздили до колодязя і тягали воду. Ну а так – їжа була. Може, дечого і не хватало, але картопля й цибуля була, пенсія приходила. То ми їздили в Херсон - могли там зняти пенсію, хліб там купували. То так і вижили.

Ми хоч і звільнені вже, але все одно страшно. Все це важко психологічно. Ще і в моєму віці. Я дуже за дітей переживала.

Думаю, що в найближчий час нічого хорошого нас не чекає - нас от недавно бомбили.