Мені 42 роки. Я з міста Дніпрорудне Запорізької області.

Мій ранок 24 лютого почався з того, що я їхав до батьків у село. Заїхав на заправку, й там мені сказали, що почалася  війна. Я не міг в це повірити.

Коли місто потрапило в окупацію, були проблеми з ліками і продуктами. Потім потрошку щось завозили, але ціни значно зросли – грошей не вистачало на все необхідне. Окупанти приходили з перевірками. Були обстріли.

Ми п’ять днів виїжджали з окупованої території. Довго стояли у Василівці. Було більше тисячі автомобілів, а росіяни пропускали в день менше сотні.

Зворушило, як нас зустріли наші військові. Вони одразу дали нам води, дітям – молока, нагодували всіх.

Зараз моя дружина живе в Запоріжжі, бо її туди перевели по роботі, а я живу й працюю в Кривому Розі. Коли є можливість, приїжджаю до дружини.

Я думаю, що війна закінчиться влітку або восени. А звільнення нашої області чекаю навесні.