Ольга майже все життя прожила у Маріуполі, будувала сім’ю, ростила сина й онуків. Її життєвою місією було рятувати й допомагати. Саме тому жінка добровільно стала ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч і отримала після цього інвалідність першої групи, ніколи не шкодувала, що опинилася там. Ольга пропрацювала багато років у міському онкологічному диспансері, старшим лаборантом клінічної лабораторії.
Мама була родом із Росії, мені ж важко навіть писати назву цієї країни. І вбили її саме росіяни…
"Вона була людиною обов’язковою: якщо вона щось обіцяла, то виконувала завжди. Дуже добре й старанно. Допомагала всім людям у будь-яких ситуаціях. Прочитала безліч книг, кількість обчислюється навіть не в сотнях, а в тисячах.
Я називав її виключно Оля, і моїх друзів вона привчила до того ж – вона ставилась до всіх із однаковою повагою. І не було для неї вікових рамок.” — ділиться син Ольги.
Жінка загинула 2 квітня у власній квартирі. Російська ракета влучила просто у квартиру, саме в ту кімнату, куди вона зайшла, щоб нагодувати кота. Ольга померла миттєво. Витягти її тіло з-під завалів не вдалося. Будинок спалахнув, 6-під’їздна дев’ятиповерхівка згоріла дотла, вогонь добрався у кожну квартиру.
“Ще до війни, якось у розмові, мама мені говорила про те, що вона хоче кремації, і я їй пообіцяв, що виконаю це прохання. Але я не думав, що буде саме так…”
Історію передано до Музею порталом «Букви»