Мій онук Сергій Зурнаджан і його брат потрапили під обстріл у нашому селищі. Сергійка поранило в підвалі його будинку, коли під сусіднім Дебальцевим ішли запеклі бої. Осколки влучили йому в голову та плече, його дивом вдалося врятувати. Будинок наш знаходиться в «сірій зоні», між Дебальцевим і Луганськом. Два влучення було в наш будинок – дві стіни впали.

Не минає і дня, щоб у нас не стріляли. Я Сергійка не залишаю одного навіть на хвилину. Ми тільки нещодавно зважилися разом сходити до місця трагедії, до нашого дому. Там у Сергія крім пережитих кошмарів залишилися ще й дорогі йому речі – шахи, конструктор і комп’ютер.

Навчання йому дається важко, адже він ще до кінця не оговтався від поранення. Від нього ніхто не вимагає відмінних оцінок, вчителі все розуміють.

Діти живуть зі мною, батьки їх покинули. Живемо ми в моїй квартирі у Світлодарську. Тут теж не припиняються обстріли, але далі їхати нам нікуди.