Бурхан Інжила, Слатинський ліцей, с. Слатине

Есе "Тінь війни"

Іскра... Момент, коли дізнаєшся... Момент, коли нарешті розумієш і в той же час бажаєш стерти це із думок, бажаєш повернути час назад, щоб не усвідомлювати цього слова - “війна”. Не просто боротьба, не просто десь, а ось-ось під боком. Я стільки разів чула про неї з новин, але мій юнацький розум це не вражало.

Та, сидячи разом із родиною біля телевізора, мене все більше почало цікавити, що ж таки відбувається навколо. Одного разу я відважилась запитати у мами, на секунду мені здалося, що я про це неймовірно пожалкую. Мої очі неначе відкрилися, ніби я прокинулась у іншій реальності.

Як? Коли це сталося? Серце забилося частіше — я злякалася. Ось воно - те відчуття, відчуття страху, що пронизує до нитки. Коли все у тобі неначе тремтить. Коли починає здаватись, що і ноги вже не тримають. Так було перший час.

Тепер, уважніше слухаючи новини, я задумуюсь і про людей, що знаходяться там, у зоні вогню. Я не можу зрозуміти жорстокість цього життя, для звичайної юної дівчини це неможливе завдання.

А найцікавіше - це бездушність цього життя, реальність, яку не можна пояснити. Вона просто є. Хоча, можливо, для кожного вона має своє пояснення.

“Чому люди повинні страждати? Чому усе це взагалі відбувається?”. Із цими думками, до мого підліткового мозку невпинно проривається ще одна страшна думка: “А якщо війна дістанеться і нас?”.

Це, мабуть, найперше, що може прийти у голову у схожій ситуації. Кожного дня я ходжу із цією думкою, потайки схованою у моїй підсвідомості.

Іноді, підіймаючи очі до неба, я мимоволі тягнусь поглядом у бік кордону, саме у такі моменти мою голову заполоняли страшні думки. Невже таке гарне блакитне небо може у будь-який момент забарвиться у сірий та чорний кольори диму, червоний та помаранчевий кольори вогню і крові?

Із часом я звикаю до цих страхів. Але, здається, подібні думки стали частиною мене. Я продовжую жити далі, але підсвідомо боюся найгіршого, що може статися з моєю Батьківщиною.

Ніхто не повинен жити з такими страхами і судженнями. Це зовсім не те, чого юна дівчинка повинна боятися. І тепер я можу із впевненістю сказати, що для мене мир - не просто світ без війни, а ще й життя без постійного страху за себе і своїх рідних. Це той мир, до якого прагне кожний із нас. Мир, якого ми колись досягнемо!