Наша велика дружна сім'я до війни жила в селищі Олександрівка. Глава нашої сім'ї – Шмаков Олександр, пропрацював на шахті «Трудівська» гірником у вибої 17 років. Мама – Шмакова Емілія, домогосподарка, за професією діловод. Ми виховуємо шістьох дітей.

Старша дочка Ангеліна (18 років) навчається на першому курсі Донбаського педагогічного університету в Слов'янську. Дуже любить дітей, тому і вибір професії був очевидний.

Дочка Юля (16 років) і Ігор (16 років) навчаються в 10 класі. Юлечка активна й весела дівчинка, дуже любить тварин, у майбутньому мріє стати ветеринаром. Ми подарували їй цуценя породи хаскі, з ним вона і проводить більшу частину часу. Ігор захоплюється футболом, відвідує місцеву футбольну команду й бере участь у юнацькому ВІА «Інтервал», де грає на барабанах. Дуже творчий і креативний, мріє стати актором.

Дочка Аня (15 років) вчиться в 9 класі. Мріє стати вчителем молодших класів, відвідує гурток танців «Позитив».  Синочок Слава (14 років) навчається у 8 класі, мріє стати програмістом, створити свою гру, а на отримані гроші купити будинок для всієї сім'ї. І наймолодший і всіма обожнюваний малюк у родині Стьопа, йому чотири роки, відвідує дитячий садок «Чебурашка», активно пізнає світ і радує всю сім'ю.

У липні 2014 року, коли почалися бойові дії в нашому селищі, я з дітьми виїхала в с. Яковлівка Артемівського району Донецької області, де живуть мої батьки та минуло моє дитинство і юність. Чоловік залишився в селищі та ще два місяці під обстрілами їздив на роботу. Коли снаряд упав у дворі, зрозумів, що безглуздо наражати себе на небезпеку, а головне – бути поруч із сім'єю, якій він дуже потрібен!

Ось так ми вже майже три роки живемо не вдома, а наш осиротілий будинок стоїть і чекає нашого повернення…

Самі живемо в будинку моєї сестри, яка на початку конфлікту виїхала із сім'єю жити в Росію.

Такій великій сім'ї, як наша, дуже важко виживати в цей непростий час. На початку АТО різні благодійні організації активно допомагали сім'ям переселенців, а зараз залишилося тільки дві, які реально допомагають, одна з них благодійний Фонд Ріната Ахметова «Допоможемо».

Упродовж трьох років Фонд підтримує сім'ї переселенців і місцевих жителів продуктовими наборами, які так потрібні для виживання.

14 червня 2016 року пролунав телефонний дзвінок – і нам повідомили, що нашого старшого синочка більше немає… Нашому Андрюші було 18 років, він навчався в Селидівському гірничому технікумі на третьому курсі та проходив практику на Покровській шахті в м. Покровське.

Вп'яте наш син спустився під землю і загинув, його затягнуло в кінцевий барабан… Цей біль назавжди залишиться в наших серцях. Уже 11 місяців ми не можемо отримати страхові виплати через смерть дитини, а причина в тому, що ми переселенці…

Але що не вбиває нас, то робить сильнішим. Живемо, ростимо дітей і сподіваємося на швидкий мир!

Хочемо висловити окрему подяку Рінату Леонідовичу за його неоціненну допомогу та підтримку. Хай береже його Господь від усіх бід, і рука, що дає, хай не збідніє.