Війна для нашої сім’ї почалася у 2014 році. Мати з батьком поїхали в Україну в місто Конотоп Сумської обл. Мене забрали через півроку. Я вже не сподівався пережити зиму – голод, роботи не було ніякої.

Батьків (пенсіонери по 72 роки) поселили в дитячий гуртожиток від училища. Багато переселенців у 2014-2015 роках поселили в цьому гуртожитку. Люди приїжджали без грошей, допомога від держави – 442 грн. Роботи в Конотопі особливо немає. А за гуртожиток за місяць з нас брали 400 грн. Люди продавали за копійки все, що привезли із собою, щоб вижити.

Переселенці хапалися за будь-яку роботу, копали могили за копійки, хтось за копійки працював кондуктором у трамваї. Одна дівчина приїхала, у неї не було навіть тапочок перевзутися, ходила в одних туфлях. Я їй купив капці.

Усі згодом роз’їхалися хто куди. Одного хлопця вигнали з гуртожитку. Він сирота, приїхав із села під Донецьком, підробляв – копав могили за копійки, отримав допомогу від держави 442 грн, а загуртожиток потрібно віддати 400 грн. Він проїв гроші й не заплатив. Його священик місцевої церкви прихистив у монастирі.

Мої батьки – пенсіонери, батько інвалід. Я переважно їжджу в Київ на заробітки, зараз після локдауна складно знайти роботу.