Я постійно проживаю в Троїцьку. Ближче до лінії фронту проживає моя мама, їй вже 100 років. Ми з чоловіком на пенсії, хворіємо. Пенсії маленькі, не знаємо, як вижити, ситуація у нас важка.

До війни ми жили і раділи. У нас в місті були бойові дії, коли бомбили, було дуже страшно.

Ми бігли і не знали, куди бігти. Особливо моторошно було, коли над нашими головами пролітали літаки. Я не знала, куди заховати онуків. Ближче до Горлівки взагалі було неможливо перебувати, вона недалеко від нас.

Війна змінила наше життя в гіршу сторону, але ми намагаємося якось жити. Я отримувала гуманітарну допомогу на маму. Рік тому їй давали памперси, я була рада. До цього давали продукти, ми були дуже вдячні.

Пережите неможливо забути, воно залишиться в пам'яті назавжди.