Спочатку ми спостерігали, як навесні 2014 року розвиваються події в Слов'янську, а потім почали стріляти і у нас. Був сильний бій, в лікарню, у Волноваху привозили поранених. Над нами почали літати снаряди, особливо ночами. В кінці серпня ми поїхали до родичів і п'ять років жили у них, а сюди я сам приїжджав раз на рік. У той час внучці було два з половиною роки, через неї і поїхали.

Раніше ми часто їздили в Донецьк, вболівальники їздили на «Донбас Арену» підтримати «Шахтар», але потім з'явилися люди з автоматами, поставили блокпости. Я тримався тут до останнього. Працював, займався кроликами, та й не хотілося залишати квартиру, поруч була дача.

Я приїжджав додому і бачив розбиті будинки, зрешечені паркани

Від постійних вибухів тремтіли стіни і вікна, були попадання в будинки, траплялися жертви. Я боявся, що потрапить і в мене, тому незабаром теж поїхав. На щастя, наше житло не постраждало, але вибухи відбувалися зовсім поруч. Я приїжджав додому і бачив розбиті будинки, зрешечені паркани у людей.

Коли стався обстріл пасажирського автобуса під Волновахою 13 січня 2015 року, в ньому загинула місцева жінка. Дуже шкода всіх постраждалих. Про цю подію розповідали по всіх новинах.

Дуже хочеться, щоб все швидше закінчилося, щоб відкрилися кордони, і ми могли бачитися з родичами. Я вчився і працював в Донецьку, хочеться побачити знайомих і однокласників, а поки спілкуємося тільки по телефону.