Власова Марія, 10 клас, Красноградський ліцей №1 ім. О.І.Копиленка Красноградської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ващенко Людмила Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Україна жила та розвивалась у різних напрямках, бо в ній органічно поєднувались автентичність та вплив християнської, європейської та інших видатних культур світу. Перебуваючи в стадії політичного, економічного та соціального розвитку, вона турбувалась про доступність медицини та пенсійної реформи, добивалась високого рівня правового регулювання усіх сфер життя, підтримувала розвиток нових технологій, які б сприяли захисту екології та навколишнього середовища.

Розвиток культури, спорту та мистецтва зміцнювали зв’язки між іншими державами.

Але після того, як 24 лютого 2022 року від звуків вибухів прокинулися мешканці багатьох українських міст, а росія відкрито показала своє криваве обличчя агресора всьому світові, і її армія активно почала просуватися територією України – мирне життя зупинилося і змусило українців об’єднатися заради спільної  мети –  перемоги. 

Ця подія торкнулася і мене також. Тому я вирішила поділитися своїми почуттями і розповісти про свій шлях.

На той момент, мені було 13 років і я до кінця не усвідомлювала жахливість цих подій, але, спостерігаючи поведінку дорослих, я розуміла, що відбулося щось страшне. Минуло 1000 днів. Ця війна змусила мене завчасно подорослішати, змінити свої цінності і правильно розставляти пріоритети. Це був складний період у моєму житті.

Напруження панувало скрізь. Поставало тільке одне питання: « Що робити?»

Рано вранці, коли прийшло повідомлення від вчителя, що ми не йдемо до школи, це дуже засмутило. До цього ми сиділи на онлайн - навчанні через COVID-19 і знову не йти до школи стало шоком для мене. Батьки розповіли, що сталося і намагалися мене заспокоїти. Через різні гаджети я дізнавалася про становище в країні і мій мозок не міг опанувати і прийняти все, що відбувалося. Перші дні було важко, розпочалися сигнали тривоги, яких я до цього ніколи не чула, два тижні ми не ходили до школи, однокласники почали виїжджати за кордон, рідні були занепокоєні, люди навколо змінилися, місто почало готуватися до оборони.

Першими,  хто ставав  на захист країни, були чоловіки. Вони добровільно погодилися вступати в лави ЗСУ і відстоювати незалежність України.

Третій рік вони відважно захищають мільйони українців від агресора. На сьогоднішній день я зрозуміла, що таке справжня війна. Це жах, біль та страждання, тому що багато воїнів загинуло і гине заради того, щоб ми продовжували своє нормальне життя. Дуже болить, коли приходить повідомлення з ОТГ про загибель мого земляка і розумієш, що ще одну сім’ю спіткало горе.

У таких випадках ти не мусиш залишатися осторонь. Всі українці та люди, які не байдужі до долі України, намагаються зробити внесок заради перемоги.

Я також при можливості допомагаю у заходах, які організовує моя школа або місто. Наприклад, приймала участь у ярмарках для збору коштів на допомогу військовим, разом з однокласниками плела  маскувальну сітку для воїнів. Також готувала теплі речі, солодощі, листівки для захисників, допомагала їжею, речами тим, хто був змушений рятуватися від війни.

Проживаючи 1000 днів війни, я зрозуміла, що найважливішою цінністю людини є життя.

Ніколи не здаватися, бути сильною, цінувати свою Батьківщину – стало головним гаслом мого життя. Тільки об’єднанням та допомогою один одному людство зможе подолати всі війни. Отже, моє життя поділилося на до і після. Всі події, які сталися за 1000 днів війни,  назавжди залишуться болючими та страшними спогадами у моєму житті.  Молюся, аби швидше закінчилась війна в Україні,  та бажаю їй перемоги та розквіту.