Анастасія Віталіївна двічі за своє життя була змушена тікати від війни: перший раз у 2014 році з Макіївки, а у 2022 роц -і з Харкова

Для мене війна розпочалась у 2014 році. Я сама з Макіївки Донецької області. Тоді Фонд Ріната Ахметова нам дуже допомагав продуктовими наборами. Потім з Макіївки я переїхала в Харків, але мої батьки залишились в Макіївці. У Харкові я проживала до 2022 року, там працювала, і у 2020 році народила дитину. Але 24 лютого 2022 року я прокинулась від вибухів. Десять днів я побула з маленькою дитиною у місті й вирішила, що треба кудись їхати. Ми поїхали в Полтаву, тут ми вже отримали декілька разів гуманітарні набори від вашої організації. Дякую велике. Зараз я знайшла роботу: працюю з дітьми.

Під час війни моя сім’я зіткнулась з фінансовими труднощами, бо я була в декреті, а чоловік втратив роботу. У нас були заощадження, тому ми вирішили переїхати до Полтави, де зараз винаймаємо житло.

Мене шокувало те, що я втратила своїх знайомих через різні думки з приводу всієї цієї ситуації.

Я зрозуміла, що я сильна жінка, незважаючи ні на що, адже українська жінка може багато. Я, мабуть, випробувала на собі все негаразди, і більше мене нічого не зможе вивести з рівноваги або здивувати.

Я взагалі не люблю виїжджати - для мене це складно. Треба було знайти нове житло, роботу. Я не люблю змінювати місця. Емоційно важко було евакуюватись, тому я до останнього відкладала свій від’їзд, але сидіти в коридорі з маленькою дитиною - це дуже страшно.

Я не думаю, що моє життя зміниться кардинально, але я скажу, що жити в Україні, розмовляти українською - є найголовнішим і найперспективнішим.

Сподіваюся, що найближчим часом на нас чекає перемога. Весною або літом ми повернемось до кордонів 1991 року.