Я займався сільським господарством. Як почалася війна, сім'ю вивіз за кордон, сам із сином залишилися на господарстві. Кожен день постріли, ховаємося у підвалі. 

Найскладніше - це коли снаряди поряд розриваються, ракети над головою літають і ти не знаєш чого чекати. Коли рашисти захопили Енергодар, він від нас 7 кілометрів через водосховище, я вирішив вивезти родину. Було страшно. У нас була родичка на заробітках у Німеччині, вона їм допомогла влаштуватися. Вже більше року вони там перебувають з двома онуками.

Наше село обстрілюють менше, ніж сусідні села, але все одно дістається. Коли у Нікополі вибухи і вдень, і вночі, страшно.

Під час обстрілу уламком у голову вбило нашого сусіда - молодого хлопця двадцяти трьох років. Ось це був справжній шок. Через це всі - нервові. Всі хворіють через нерви. Психіка порушена. 

Ведемо господарство. Свій будинок не покинеш. Доводиться залишатися вдома. 

Племінник під Бахмутом отримав уламок у спину, дружини брат залишився без ока. Друзі й знайомі так само стали інвалідами. Хорошого мало. 

Нікополь із червня 2022 бомблять і вдень, і вночі. Бідні люди вдень приїжджають у місто на роботу, а вночі виїжджали по степах, по посадках поки тепло було. Зараз на ніч виїжджають по знайомих, по родичах. Їдеш у місто по продукти, тут сирена, вибухи. Війна. Дуже важко.