Мені 64 роки. Я живу з рідними у Снігурівці Миколаївської області. Діти працюють. Онучка навчається. Зять воює. 

Про початок війни ми дізналися від онучки. Вона навчалася в Миколаєві і сказала, що його бомблять. 

Під час окупації складно було отримувати пенсію. Люди, які торгували, їздили до міста. Ми давали їм свої картки – вони знімали гроші під відсотки. По воду ходили до криниць. Отримували гуманітарну допомогу. 

Найбільше мене шокували обстріли й загибель людей. Шкода тих, хто залишився без житла і тих, хто втратив рідних і близьких.

Наші військові звільнили нас на початку листопада. Ми радісно зустрічали їх. Хочеться, щоб війна швидше закінчилася нашою перемогою. Хочеться щасливого життя для дітей та внуків.