Я працювала на томатному заводі у Снігурівці. Коли почалася війна, нас у травні усіх звільнили, і я втратила роботу. Ми виїхали у Кривий Ріг у кінці березня 2022 року. Повернулися додому у грудні 2022, коли звільнили Снігурівку. Зараз ми перебуваємо вдома. 

На Великдень 16 квітня у нас прилетіло 12 ракет. У минулому році було влучання 24 березня. У нас постраждав дах, шибки на кухні вилетіли, а у сусідів - в усіх вікнах.

19 березня орки зайшли у місто, а ми евакуювалися 31 березня на Баштанку, а звідти - на Кривий Ріг. Ми з речами пішли на маршрутку і виїхали на підконтрольну територію. Окупанти нам дали дозвіл на виїзд.

В окупації не було ні світла, ні води, ні ліків. Ми тому й вирішили виїхати. У мами - діабет другого типу, потрібно весь час приймати таблетки. На окупованій території такої можливості не було. У Кривому Розі нас поселили у гуртожитку, ми там перебували три місяці. А потім я знайшла квартиру. 

Тепер світло, вода і газ є. Бувають іноді перебої, але в цілому - все гаразд. Багато крамниць відчинилися. 

Найстрашніше - коли летять ракети. Тоді вікна бряжчать, ми вибігаємо із хати. 

Я думаю, що війна закінчиться наступного року, не раніше. Найбільше мрію про мирне небо над нашою країною.