Працювала, все було нормально, але згодом почалася війна. У мене два сини, один живе на окупованій території, другий у Світлодарську.

Я потрапляла під бомбардування. Перенесла інфаркт, 2021 року стався повторний інфаркт. Під час військових дій нікуди не виїжджала, переживала все вдома.

У мирному житті я могла відпочити, трохи назбирати грошей, а зараз не можу собі дозволити нічого зайвого.

24 січня 2015-го нас вперше обстріляли.У мене був такий страх, що боялася підійти навіть до вікна. Знесло два балкони, не було світла, швидко бігали в магазин і назад, кип'ятили у підвалі чайник.

Хотілося б забути про пережитий страх, щоб не було страху, бо досі стріляють, а ми здригаємось.

Мрію, щоби закінчилася війна, бо я вже сім років не бачила онуків.