Раніше моя сім’я жила в Луганську. В чотирнадцятому році туди увійшли російські танки, почалися обстріли. Місто окупували, і в 2015 році ми були змушені виїхати до Сєвєродонецька – разом із п’ятирічною дитиною і «тривожною валізою». Мій чоловік і старший син, військовий медик, захищали Україну в ООС.

Через сім років російські війська прийшли й у Сєвєродонецьк, з іще страшнішими обстрілами. Під вибухи Градів ми з дитиною ховались у підвалі, ще й рятувала кота, бо він боявся вибухів. А потім з тією самою валізою і котом виїхали подалі – в Івано-Франківськ.

Донька почуває себе у безпеці, бо поряд із нею найближчі – я і кіт. А її старший брат захищає нас на передовій. Тому ми впевнені, що все буде Україна!

Під обстрілами ми сиділи у підвалі разом з дочкою і котом, який теж боявся вибухів