Ми перший час ховалися в погріб, навіть спали в погребі. А тоді стали звикати і вже стали переходити в хату. Під столом ховалися, шукали, де який темний куточок. Дивишся – звідкіля це літає, і ховаєшся там.   

Дах, вікна розбили, паркан побили. У сина одного, що в Мар’їнці живе, веранда була побита, а у того, що в Михайлівці, там нічого не попало.

Всі гроші ідуть на ліки, бо скільки ми перестраждали! Раніше не пили нічого, не приймали ніяких пігулок.

Оці сім років тільки і виглядаєш, тільки й ховаєшся. Що тут хорошого? Всі магазини позакривалися. Тільки продуктові, і то все дороге. Підеш купить – ціни не падають. Ми раніше жили – хорошо їли, а тепер животи позажимали. Мені 80, а дєдушкє 85.