Я та моя дитина - мешканці міста Харків. На ранок 24.02.2022р моя дитина перебувала на спортивних змаганнях у місті Київ. Я була вдома у Харкові. Перш за все я переймалась тим, що моя дитина в чужому місті, де вже почались бойові дії. Мене турбувала тільки безпека дитини. На щастя, у Києві мешкав товариш сімʼї, який пройшов пішки півміста та забрав мого сина з готелю до себе додому. Більше тижня я була у Харкові і не мала змоги побачити дитину. Рух потягів у напрямку Києва був дуже складний, пересуватись містом до вокзалу було вкрай небезпечно. Бо і у Харкові, і в Києві вже велись бойові дії. На щастя, за допомогою сил тероборони Києва мого сина посадили в евакуаційний потяг до Львова. В той же день я також вирушила на потязі до Львова.

Під вибухи, під шалену панічну атмосферу на вокзалах люди намагались врятуватись. Більш за все мене цікавила безпека сина. Який, стоячи у тамбурі через брак місць у вагоні, вночі, їхав у потязі . Думки були тільки про дитину. Дякуючи Богу та силам ЗСУ, ми змогли дістатись до Львова та оселились там на деякий час у друзів.

Серед труднощів перш за все хочу виділити психологічний стан. Паніка, розпач, нерозуміння майбутнього - з усім цим доводилось оперативно справлятись, оскільки ти відповідаєш за себе та дитину. Перший тиждень була проблема з харчуванням, ліками. Оскільки магазини та аптеки не працювали, доводилось гуртом з сусідами та друзями обмінюватись їжею та ліками, допомагати тим, хто не мав змоги пересуватись, не мав можливості харчуватись. Дякую всім волонтерам у Харкові, їх згуртованість та праця - це безцінно! Зараз ми з сином мешкаємо у іншому місті. Ми є ВПО. Мої батьки залишились у Харкові.

Вразила людяність та щирість сердець абсолютно сторонніх людей - це те, що не дало опустити руки. Волонтери, які під загрозою своїх життів, допомагали всім. Це те, що надихає мене досі і я вважаю, що наші люди - це найкращі люди у світі! Ніколи ніщо не єднає людей так, як ця війна.

До війни я працювала менеджером з логістики на виробничому підприємстві. З початком війни підприємство призупинило діяльність і я не працюю. Маю надію, що незабаром воно відновить роботу. Шукаю інший професійний шлях.

Про війну нагадують залишки осколків на балконі. Але я їх позбулась. Хочу наповнювати життя цінним та приємним.