Ми приїхали з Донецька, переселенці. У Святогорську нас прийняли, дали притулок, дали житло. У Донецьку війна, вдома немає умов для проживання. Тут снаряди не падають, діти спокійні, навчаються.
Були вибухи, дитина плакала. Деякі люди йшли в бомбосховище. Деякі сиділи в коридорі, тому що підвалу в нас немає, ховатися ніде. Поки добіжиш куди-небудь, може просто вбити.
Ми живемо на сьомому поверсі, у нас відійшла стіна. Панельний будинок, відійшла плита на пів сантиметра. Так що просто буде вікно на всю стіну. Шибки повилітали, їх повибивали. Ми розібрали диван, щоб забити вікно, тому що не можна було будматеріали купити, у місті все було недоступно. Навіть плівку хотіли десь взяти – не змогли.
Пам’ятаю згорілу маршрутку з людьми на зупинці. Взагалі всі ці події дуже страшні. На подвір’ї вибухнула газова труба – у неї влучив снаряд. Вікна повилітали, стіни повідходили.
Звернулися по допомогу. Спочатку розселяли всіх по пансіонатах. Надали нам житло: житлова кімната, передпокій, і душ, туалет – усе в номері. Дякуємо! Ми були вісім місяців без грошей, нічого не отримували. Нам допомагали різні благодійні організації. Рінат Ахметов і ООНівські.
Народилася друга дитина в січні 2016 року. Гроші ми отримували по народженню дитини. Адресну допомогу нам затримали, отримали тільки місяць тому. Не було за що навіть жити спочатку. У їдальні допомагають, годують, але раз на день. Основне харчування отримуємо вдома.
Хочеться, дуже хочеться [додому]. Звикли там, рідні стіни, все-таки, все було там, із дитинства. І близькі там залишилися. Багато рідних, рідко бачимося. Востаннє – вісім місяців тому бачилися. Хочемо миру, тиші, спокою. Щоб діти могли розвиватися, радіти життю.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
