Шунда Яна, 9 клас, Поповецька гімназія Волочиської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гайка Тетяна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Дивлюся високо у небо, а воно голубе - голубе,  подумки уявляю до нього  жовті поля ріпаку, соняхів, чи золоті колоски у жнива.

На мою думку, неперевершене поєднання кольорів, найкраще з усіх.

Не раз, візьмеш у руки прапор і відчуваєш: волю, міць, силу і гордість з самого серця. Маємо велику історію нашої країни, приклад незламних вольових предків, і в той час яка важка доля нашого народу за їх волелюбність.

Сьогодні, під час війни, українці мають єднатися, щоб бути успішнішими за наших предків. Розсварена нація - це поразка без бою. Ми маємо витіснити з України усе чужинське і плекати тільки своє, щоб передати усе нашим нащадкам.

Єдина нація - запорука перемоги та щасливого життя. Бережімо єдність, щоб ворог після нашої перемоги й думати не смів зазіхати на наше, чи навʼязувати щось своє.

Милуюсь небом...  Голубе - голубе, наче весною. Тихо - тихо…  Яке щастя коли не гуде сирена, коли в небі не літають ворожі дрони, не чути вибухів.

Ми, українці, як і усі люди у світі, хочемо бути щасливими, жити в мирі.

Піди, вороже, з нашої землі, забирайся, геть!  Це наше небо голубе - голубе, а воля, мир і щастя бажані - бажані...