У той день, коли у нас почалася війна, я була в городі. І раптом пролетів літак і почав бомбити. Почалися обстріли. Ми не знали, що робити, куди бігти.

Наш будинок постраждав. По вулиці Вишневій у нас постраждали всі будинки, немає жодного будинку, який би не постраждав. І ворота побиті, і шифер, і в будинки були попадання. У мене зруйнована труба, в город були попадання, шибки вилітали...

Зараз ми вже відновили. Нам надали невелику допомогу, вона не відповідала [руйнуванням]. Ми – пенсіонери, нічого не можемо зробити, тим більше я інвалід третьої групи. У те, що нам дали, ми не вклалися. Навіть якщо враховувати тільки матеріали, сума була дуже маленькою. Якби приїхала бригада і відновила ... У мене від котельні була зруйнована труба. Я відновлювала її самостійно, знаходила людей, купувала б/в будматеріали.

Пропали труди всього нашого життя. Таке життя зараз... Вода розбита, ніхто не відновлює. Пенсія мізерна, на неї неможливо навіть жити, не кажучи про те, щоб купити собі якісь речі або відновлювати. Це не реально.

Доводилося ховатися в підвалі. Ми і спали там. А толку? До підвалу залізеш і ще сильніше земля трясеться. У будинку з'явилися тріщини, ніхто їх не відновлює. Під час бойових дій дочка з дітьми виїхала, тому що тут було неможливо перебувати.

Дітки, бідні, перелякані. Якось йшла і почалися обстріли, бідне дитя припало до гуртожитку. Я підійшла, кажу: «Не бійся, я тебе закрию». Обняла дитину, вона вся тремтіла...

Стаж великий, а пенсія мізерна настільки, що неможливо вижити. Воду нам дають брудну з водопроводу, виходить дуже багато повітря, ми вже не в змозі купувати крани, тому що їх постійно зриває через повітря. Повісили шланги. Вода йде по годинах, набирається повітря і по новій. Газ зараз жахливий, йде його перевитрата, тому що він дуже поганої якості.

Три дні тому відкрила двері і прямо видно – стріляють з автомата, вогники летять прямо на селище. Не відчуваю себе в безпеці. Хоча радує, що вже розміновують поля. У Велику Вітчизняну війну пройшов фронт – і все, а ми восьмий рік живемо на лінії фронту.

Чоловік живе в Миронівці. У нього в будинок потрапив снаряд, він інвалід першої групи, не може пересуватися. У нього навіть не склали жодного акту. Транспорт до Миронівки не ходить. І ось вже сім років він після інсульту, я на третій групі. Швидка не приїжджає. Це жахливо. Настільки важке життя стало, я не можу передати.