До серпня 2014 року ми жили у Макіївці на Донеччині, а через обстріли міста переїхали до Краматорська, де почали будувати своє життя з нуля.  За вісім років познайомилися з новими людьми, знайшли друзів, роботу, донька звикла до нової школи. Зробили ремонт в орендованій квартирі і купили нові меблі й побутову техніку. В березні вісімнадцятого у нас народилась друга донечка, старшій тоді було дванадцять.

24 лютого 2022 року ми були вдома. Як тільки почули вибухи, одразу зрозуміли, що почалась війна. Біля нашого будинку був прильот, в багатьох квартирах вилетіли вікна. У нас лише одне скло розлетілось. Я з дітьми переїхала до родичів на Черкащину, а чоловік залишився у Краматорську, бо працює в поліції.

Нажаль, безпечних місць в Україні зараз немає. Ми перебуваємо у більш спокійному місті, ніж Краматорськ, але діти знають, що таке повітряна тривога, правило двох стін, світломаскування. Тяжко переносять переїзд, життя в чужому будинку та розлуку з батьком. Ми дуже вдячні людям, які нас прийняли та допомагають.