«Почався обстріл - діти побігли нас рятувати. І тут вибух! »

В’язова Любов Іванівна, 67 років:

У 2017 році 19 липня помер мій чоловік. 20-го було поховання, а 21 липня дітей поранило.

Ми зі старшою донькою пішли трави нарвати для гусей, а діти вдома були. Почався обстріл, вони побігли нас рятувати.

Ми вискакуємо. Бачимо – у сусідів у будинок влучило щось. Кажу: «Лєно, біжимо, обстріл почався». І ми біжимо, а в цей час дітвора... Ми з хвіртки, а вони в хвіртку нас рятувати. Ось і тут чуємо – гуде. Ваня швидко зрозумів, кричить: «Анька, лягай!» Її за руку ось так смикає і сам її собою накриває.

І в цей час вибух у сусідів. І їх прямо... Ані, старшенькій, влучило в ногу і в руку, всюди осколочки. У стегні у неї так і залишився осколок, не витягли. А Вані – в плече і множинні осколки, поранення. Ваня просто врятував її.

Це все у нас на очах було. Я не очікувала, що таке може трапитися серед білого дня. Зазвичай нас ввечері або вранці обстрілюють, а тут ще світло – вони почали стріляти.

Маленька Тамара вдома була з батьками, через дорогу. Там малюк був чотиримісячний. І вона була з ними. А коли почався обстріл, вона вискакує на поріг – і в сусідів рветься ще одна міна. І їй потрапляє прямо в животик.

Почали телефонувати у швидку допомогу, вони кажуть: «Ми не приїдемо. Обстріл. Ми надішлемо зараз військових, військові вас заберуть». Приїхав заступник нашого військового адміністратора на броньовику, забрав трьох дітей і тата з донькою маленькою.

Витягали осколки, зашивали. У дівчинки залишився осколок у стегні, а у хлопчика – в плечі. Не змогли дістати, дуже глибоко вони сидять. Побоялися зачепити кістку.

А про Тамару лікарі сказали, що вона народилася в сорочці. Осколочок застряг в резиночці трусиків. І якби не ця резиночка, їй би пробило сечовий міхур.

Спасибі Рінату Ахметову, він нам і так здорово допомагає. Він і продукти нам дає, не тільки нам саме, а Мар’їнці. Ми на лінії розмежування, у вогневій зоні. Кожні півтора-два місяці нам дають продукти.

А сюди, до Одеси ми потрапили, тому що нам запропонували: «Давайте ми вас з дітками відправимо відпочити». Кажу: «Я поїду із задоволенням». Я по життю жаба-мандрівниця, люблю подорожувати. Я міста ще толком не бачила, але це моя блакитна мрія – побачити Одесу, все життя мріяла. Ось вона збулася, моя мрія.

Зараз дочка телефонувала менша. Каже: «Мамо, таке відчуття, ніби повертається 2014 рік. Як нас лупили і вдень, і вночі, і зараз таке ж саме». Страшно-страшно. Я зараз хоч трішки за цей тиждень відійшла від всього цього. А то я взагалі не спала, дрімала. Думаю, раптом почнуть стріляти, а я засну, треба в підвал бігти.

Дуже потрібна реабілітація. Діткам подобається. Здорово, що дітей лікують, про дітей дбають. Нас не кидають в біді.