Оксана Будзак:
Трудовське – тихе маленьке село, яких багато тут поруч. Люди страждають. А за що? Не пояснить тобі ніхто, чому це все відбувається. Роботи як такої немає, раніше люди їздили до Маріуполя, в Донецьк. Зараз нікуди виїхати. Люди залишаються тут, кому нікуди їхати, живуть.
Увечері 17 лютого 2017 року, коли все сталося, ми знаходилися вдома, у кімнаті. Я сиділа в одному кріслі, чоловік – в іншому, а дитина стояла біля дверей.
Геннадій Будзак:
Вечір, як вечір, нічого не віщувало. Я в той день влаштовувався на роботу. Пройшов комісію, приїхав додому, по господарству упорався. Дружина своїми справами займалася. Один раз бабахнуло відчутно. Другий раз бабахнуло – згасло світло. Я піднявся, світла немає.
Оксана Будзак:
У ту мить я розмовляла по телефону і вирішила, що вибухнув у мене телефон. Ми навіть не одразу зрозуміли, воно в одну секунду сталося. Дзвеніло у вухах. Чоловік кричить: «Біжимо в підвал!» Воно стріляло, бахало, вибухало. Це було дуже страшно.
Ми такого не відчували. Страшно було за дитину, в принципі, і за себе було страшно. Не дай Боже комусь пережити таке.
Ми вибігли на подвір’я. Вже тут лежали шматки шиферу, дошок. Ми бігли. У нас підвал трохи далі. Ми побігли до підвалу. Коли ми спустилися в підвал, увімкнули телефон – підсвітити, я виявила, що син і чоловік поранені.
Сільгоспбудівля сусідів стояла. Коли ми бігли, темно було. Не видно було, що вона зруйнована. Снаряд потрапив у цей сарай. І осколками, хвилею, зачепило нас.
Сусідське господарство постраждало – бичків їхніх убило. Сусідка із сином були вдома, але вони знаходилися в іншій кімнаті, інакше вони б теж постраждали. Коли летіли осколки, все роздробило повністю – стіна, кут, меблі постраждали.
Син Данило Будзак, 15 років:
Упав, отямився, тато кричить: «Давайте всі в підвал!» Спустилися в підвал. У підвалі озирнулися – у тата поранена рука, у мене – плече. Мама, слава Богу, ціла. Посиділи в підвалі, піднялися вже в будинок. А там... ну джгути, бинти наклали. Обстріл близько півгодини тривав.
Потім прибігла санітарка, вона в нас у цьому селі живе. Вона теж першу допомогу надала. Викликали швидку, поїхали в лікарню.
Оксана Будзак:
Дитина 15 років, ми в житті нічим не хворіли. Зараз нам вже дали інвалідність до 18 років. Не дуже-то приємно. Рука в дитини не працює, як має працювати. Лікарі кажуть: «Все буде добре, розробляти треба». Будемо сподіватися, що все буде в порядку.
Геннадій Будзак:
За дитиною наступного дня просто із 7 ранку консиліум лікарів зібрався. Зробили знімки, побачили, де осколок, провели операцію, дістали. Усі лікарі кажуть, що він народився в сорочці. Осколок у дитини пішов у плече і зупинився біля сонної артерії. А мені один у ключицю потрапив і один пройшов на виліт.
Оксана Будзак:
Було дуже страшно. Як уявиш – могли загинути в один день втрьох. Ну, а за дитину лікар сказав: «Навіть не в сорочці, в бронежилеті народилася дитина».
Він у нас один, пестили його, плекали. І якби в один момент, не дай Бог, сталося, навіть не знаю, як би це можна було пережити.
Нам від Штабу Ріната Ахметова «Допоможемо» зателефонували 18 лютого. Сказали, що чули, що у нас сталося, і вони готові надати нам допомогу. Або медикаментозно, якщо нам потрібні якісь препарати, або, якщо потрібна буде реабілітація, вони допоможуть нам.
Данило:
Фонд Ахметова запропонував нам путівку на 21 день, ми погодилися. Електропроцедури, галотерапія, басейн, ванна, масаж. Хочу подякувати Рінату Ахметову за те, що надав мені таку путівку. Розуміє, що горе, увійшли в становище.
Оксана Будзак:
Величезне спасибі й низький уклін таким людям, що вони не залишаються байдужими до чужої біди, не залишають, допомагають. Це дуже важливо в наш час, щоб таких людей було більше. І не залишати людей зі своєю бідою, тому що це дуже важко.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
