Людмила Миколаївна викладає в гімназії і активно займається волонтерською діяльністю з початку повномасштабного вторгнення. Вона згадує, як у перші дні війни багато учнів та батьків пішли на фронт, а школа почала забезпечувати їх необхідними речами, такими як військова форма, каремати, спальники та інше спорядження.

Спільно з волонтерами вони також організували плетіння маскувальних сіток і виготовлення "кікімор" для військових, надаючи допомогу, з урахуванням індивідуальних потреб кожного підрозділу.

Попри страх, Людмила Миколаївна зосереджена на допомозі військовим та вірить у перемогу України. Вона зазначає, що військові надихають її своєю незламністю, і саме ця підтримка з боку народу надає їм сили боротися далі.