Ми з дитиною вимушені були покинути свою домівку і виїхати з Херсону від страшних обстрілів. Пробули в окупації 9 місяців, дитина не виходила на вулицю, не мала змоги вчитися, так як не було зв'язку і інтернету.

Приліт зруйнував повністю сусідній будинок. Після тижня, проведеного у підвалі, ми вимушені були евакуюватися.

Найбільш складним був час окупації, на вулицю ми виходити боялися, бо поряд з нами була катівня, де перебували наші люди, звідти було чути крики, постріли. Автівки з окупантами літали на великій швидкості, зносячи все на своєму шляху.

Страшних моментів було дуже багато, один із них – була ніч після визволення, у підвалі під свист міномета я прикривала руками очі і голову дитини і молилася, а потім ще й почалася страшна гроза з громом і блискавками, і ми не знали, обстріл це чи просто негода. Був важкий переїзд до Черкаської області. Їжі та ефективних медикаментів в окупації просто не було.