Я заміжня. Жила в місті Пологи Запорізької області. 24 лютого до мене прийшла мама і розповіла про початок війни. Моя дитина навчався у Дніпропетровській області. Ми з чоловіком відразу поїхали по неї. 

Окупанти зайшли в Пологи на початку березня. Відразу зачинилися магазини й аптеки, а потім мародери пограбували їх. Зараз волонтери по можливості привозять ліки. 

Товари в магазинах – російські. Коштують вони дуже дорого. За зняття готівки з карти беруть до тридцяти відсотків. Люди розпродують все, що в них є, щоб хоч купити хліба і найнеобхідніших продуктів. 

Коли ми виїжджали, не було світла, а газ і вода ще були. Постачання газу припинилося в середині червня. Уже місяць, як немає мобільного зв’язку. 

Ми провели в окупації місяць. А потім виїхали в Запоріжжя, бо вже не могли спати через обстріли. Посеред ночі бігали босими в підвал. Жили у постійному страху. 

Ми виїжджали своїм транспортом. Добиралися до Запоріжжя близько семи годин, хоча у мирний час доїжджали за годину-півтори. На кожному блокпості російські військові ретельно перевіряли документи і телефони. Одяг не чіпали. 

Важко було залишити свій будинок і приїхати в місто, де ми нікого не знаємо. Ми отримували гуманітарну допомогу. Я знайшла роботу. Наче облаштувалися, але хочеться додому. Вірю в наші Збройні сили. Сподіваюся, що скоро можна буде повернутися.