Я живу у Краматорську з батьком. Дочка евакуювалась за кордон. Я інвалід третьої групи. Батькові 84 роки. 

Починалось усе дуже погано, тому що якраз 24 лютого донька поїхала у санаторій і втрапила у Харкові під бомбардування. Це було не дуже весело. Ось так для нас почалась війна. Ми стали допомагати військовим, готували їм їжу, сітки плели. 

Світла немає постійно, зв'язок відсутній. Газ дали тим, хто живе у приватних будинках. Багатоповерхівки поки без газу. Тепер у мене тепло. Продукти стали дуже дорогими. Дякую Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу, вона нас дуже виручає. 

Шокувало, що війна почалась. Ми у 2014 пережили бойові дії, а зараз ще гірше. Незрозуміло, коли цей жах закінчиться. Чекаємо, коли наші ЗСУ переможуть. Шкода, що так багато наших хлопчиків гине. 

Є люди, які відгукнулись і допомагають одне одному. Це тішить. Волонтери великі молодці, допомагають нам з усіх областей України. 

Постійні бомбардування дуже діють на нерви. Майже всі лікарні зачинені. Не було ліків, аптеки не працювали. Тільки зараз починають відчинятися деякі магазини і аптеки. У місто повертаються люди. 

Члени родини роз'їхались, хто куди, окрім батька нікого поряд немає.

Сподіваюсь, що війна закінчиться. Все відбудуємо і буде нормальне мирне життя. Я впевнена, що ми переможемо і розіб'ємо русню.