Усвідомлення того, що це дійсно війна, відбулося, коли ми вийшли з підвалу і все побачили. Навіть коли ми там сиділи, навколо були люди, сусіди, усі знайомі, до кінця це не усвідомлювалося... Коли я пройшла по нашому місту й побачила, що там немає половини будинку, там сказали, [що] люди загинули... Бігають кішки й собаки поранені. Це був шок. І тоді дійсно всі зрозуміли, що це війна і це страшно.

Ми до кінця не розуміли, що відбувається. І ніхто не вірив, що може бути саме така ситуація. Коли почали військові ходити, десь гриміли вибухи, ми думали, що це неправда, що все це як почалося в один момент, так і закінчиться, і продовження ніякого не буде. Ніхто не думав, що в наш час можуть бути якісь воєнні дії. У мирний час можна домовитися шляхом переговорів, вирішити питання й конфлікти... Ми до кінця не вірили навіть у той момент, коли сиділи в підвалі з дітьми. Потім, коли вже вилізли з підвалу й подивилися, що відбулося... (плаче).

Ми намагалися взагалі не говорити про те, що відбувається, говорили більше про те, що ось літо, тепло. Усім хотілося на город піти. Розмови були абсолютно віддалені від цих подій. Усі хотіли переключитися на іншу тему й забутися. Усі сподівалися на те, що цього всього не буде. Ось у нас Слов’янська ТЕЦ – стратегічний об’єкт, ми повинні працювати, виробляти електроенергію. Це не про нас. Ось так ось все було.

[Ми виїжджали], коли в нас не було світла та води. У мене бабуся жила недалеко, за Червоним Лиманом, і на 10 днів ми виїхали туди. Потім повернулися, тому що в чоловіка робота, треба було відновлювати все. Покликали його на роботу – і ми повернулися. У нас квартира залишилася без вікон, без дверей. Усі поїхали, із під’їзду тільки дві квартири залишилося. Небезпечно було дуже, мародерство дуже сильне було, і позбутися того, що ми маємо, не хотілося. Ми повернулися й почали потихеньку наводити порядки.

Ми повністю повернулися до того, що було до... Усе вже нормально, усе відновилося, усе налагодилося. Усе, що було зруйноване, відбудували.

Раніше з кимось виникали конфлікти, і вони здавалися важливими. Але після всього розумієш, хто твій друг, а кому все одно. Багато конфліктів, які раніше могли бути в сім’ї, із друзями та знайомими – це не конфлікти, треба їх обходити, треба миритися. Тому що життя дуже коротке, і невідомо, що може статися. Наприклад, я зазвичай говорю своєму чоловікові: «Сашуля, воно того не варте. Якщо щось ми з тобою не зовсім розуміємо, давай відпустимо цю ситуацію і не будемо ні лаятися, ні на підвищених тонах розмовляти. Тому що сьогодні ми є, а завтра невідомо, що може бути». Скільки сімей зруйновано, скільки людей загинуло...

Потрібно домовлятися, просто сісти й добре поговорити. Є такі ситуації, коли хтось між собою посварився й не розмовляє, але можна ж у сварці так і загубитися. Тому не потрібно ні лаятися, ні скандалити, потрібно все якось миром вирішувати.