Ірина жила в місті Сміла. І 24 лютого в неї був перший день відпустки. Жінка планувала їхати на Закарпаття. Але зателефонувала донька і сказала, що почалася повномасштабна війна. 

"Я жила поряд із залізничною станцією. Боялася, що будуть бомбити.  Донька сказала, що місто будуть евакуювати, адже під Смілою були військові склади. Ми закрили вікна матрацами. Дотримувалися правил двох стін. Потім сиділи в підвалі. Люди плакали. Що робити? 

26 березня. Вокзал. Темрява. Люди. Тварини. Не можна включати телефони, аби не було світла. Приїхав потяг. Не всі вагони відкрили. Заповнені. Потяг штурмували люди без квитків. Немовлят передавали через голови. Речі кидали на пероні. Люди сиділи в тамбурах. На чемоданах. Ми боялися, що будуть бомбардування. На своє місце я пустила жінку з дитиною. Чоловіків у потяг не пускали", - розповіла жителька Сміли Ірина.