Бойові дії стали найсильнішим стресом для сина. У Геннадія і так була черепно-мозкова травма в дитинстві. А коли 2014 року таке сталося, у нього почалася й епілепсія.
Ми втекли з Мар'їнки від снарядів влітку 2014-го. Після потужних вибухів у будинку вціліли тільки стіни. Але повернутися додому я не можу – обстріли не дають змоги, хоча дуже хотілося б. Поневірятися орендованими квартирами просто немає сил. Боюся померти в чужій квартирі, дуже хочу додому…
Навідуюся додому зрідка, тільки щоб полити квіти й подивитися, чи все, що залишилося, ціле. А потім знову в Курахове, лікувати хворого сина.
Грошей на ліки нам не вистачає. Щоб підтримати організм Геннадія, постійно потрібні препарати для кровообігу, роботи печінки та серця. Мені допомагати по господарству він не може, хіба що піднести щось важке.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
