Микола працював на Запорізькій АЕС, і все в його житті було чудово, поки в Енергодар не зайшли рашисти. Він виїхав з окупації за допомогою обману, коли у окупантів ще не було інформації

До війни ми жили добре. Ми з міста Енергодару – там, де атомна електростанція. 

Про початок війни ми дізналися з інтернету. Прийшло повідомлення, що 24 лютого о п’ятій ранку почалося бомбардування всієї України. 

Жити було в місті тяжко. Спочатку було тяжко – все зникло, ціни відразу піднялися в два, а то і в три рази, плюс військові ходили по вулицях. Сама атмосфера була гнітюча. До мирних людей вони відносились більш-менш.

Ми давно прийняли рішення, а виїхали 4 березня: спочатку до Запоріжжя, а потім - до Дніпра, тому що в Запоріжжі зараз також небезпечно. Теща залишилась в Енергодарі, зараз до нашої квартири ходить, наглядає.

Ми виїхали одним днем. Я працював на атомній, нас не випускали. Але тоді ще в них не було списків: сказав, що я таксист.

Кум мій ось недавно виїхав через Крим: по-іншому ніяк, зараз у них є інформація про всіх. Атомників зовсім не випускають.

З роботою у мене проблема. Не можу офіційно влаштуватись, бо не звільнений із Запорізької атомної. А як мені звільнитись? Я ж за цим в Енергодар не поїду.