Констянтин Гуменюк

Комишанська ЗОШ №26 Херсонської міської ради, 9 клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Потапова Анжела Юріївна

"Війна. Моя історія"

Зимовий ранок. На календарі 24 лютого. На годиннику - четверта ранку. Я прокинувся від звуку, який ніколи не доводилося чути, - глухого вибуху. Спочатку не міг зрозуміти, що це та де. Сидячи посеред ліжка, кутаючись у ковдру, намагався збагнути, що коїться за вікном. Знову глухий вибух… У цей час почув телефонний дзвінок і приглушений викрик матусі. До кімнати зайшов тато: «Синку, прокидайся. Війна почалася». Тоді я зрозумів, що для мене, хлопчика дванадцяти років, життя змінилося, як і для кожного українця.

Про війну я читав у книжках, дивився кінострічки, вивчав на уроках історії, але ніколи не думав, що побачу її на власні очі та проживатиму пронизані нею дні.

Паніка. Метушня. Слова бабусі в слухавці: «У нас ідуть танки. Їх дуже багато. Збирайтеся та їдьте подалі. Бережіть себе!»

Новини з екрану телевізора невтішні - палала уся країна.

Пролунав потужний вибух. З власного подвір’я, ми побачили густий чорний дим - горіла військова частина в Чорнобаївці. Страх скував думки. Дороги були перекриті, ми залишилися вдома. Я змусив себе піти на навчання, адже розумів, що так зможу відволіктися. Однокласників було мало, кожен спантеличений і шукав вихід із даної ситуації. Намагався триматися мужньо, щоб батьки не хвилювалися ще більше, тому просто підійшов і, обіймаючи кожного, сказав, що дуже їх люблю.

Березень приніс окупацію Херсона. Антонівський міст, Бузковий парк, «Фабрика» - усе відбувалося на очах. А ще – сором за мародерів.

Батьки ні на крок не відпускали мене від себе. Поки була можливість, ходили разом за покупками. Дивлячись на бійки у чергах, бачив як проявляється справжнє нутро кожного. Багато друзів виїхало, а моя сім’я прийняла рішення залишитися. Я досі відчуваю запах холодних підвальних стін, де ми спали більше місяця, згуртувавшись із сусідами. Дорослі

підтримували дітей, граючи в настільні ігри та розповідаючи цікаві веселі історії.

А далі – страшніше. Почалися облави, обшуки будинків. Напередодні мого дня народження «завітали» і до нашого порогу. Батьки намагалися бути спокійними, але я бачив, як вони себе стримували. В мені клекотала ненависть. Мабуть, підійнявся бунтарський дух наших пращурів, козаків-характерників, кров яких тече у жилах кожного українця. Я дивився в очі окупанту, і мені дуже кортіло вчепитися йому в горло, але, на жаль, він мав перевагу – автомат. Ввічливі кати! Мені хотілося крикнути: «Навіщо ви прийшли? Йдіть геть із нашої землі, не паплюжте своїми брудними чобітьми наші оселі, наші безкраї степи й чорноземи!».

Свист винищувачів. Бомбардування сусіднього Миколаєва. Неймовірний біль за людей. Херсонці не здавалися. Опір з вулиць перейшов у підпілля. Ми теж постійно рахували кількість ворожої техніки та місце її розташування і передавали куди потрібно.

Йшли дні в окупації. Навчальний рік давався важко: постійні перебої з Інтернетом та світлом; під час перевірок батьки ховали мене, щоб не забрали до російської школи. Ставало дедалі тяжче, втома давалася взнаки. Ніч на 11 листопада видалася пекельною. Постійні гучні вибухи, автоматні черги, яскраві спалахи на горизонті, свист ракет – усе було так близько, що ми знову спустилися до підвалу та провели ніч у молитві. Але ранок приніс довгоочікувану радісну новину: «Ми вільні! Херсон під українським синьо-жовтим стягом!» Серце ледь не зупинилося у грудях! Текли сльози…Вздовж центральної вулиці селища збиралися мешканці, які не могли повірити, боялися, що це можуть бути провокації, аж поки не побачили колони машин із українськими прапорами та наших захисників. Свобода! Цей день закарбувався у серці кожного мешканця, який витримав небезпечні дні окупації, розпач та біль.

На жаль, зараз я проживаю в іншому місті, евакуювався через постійні масовані обстріли мого рідного селища та міста-героя Херсона. На

Лівобережжі залишаються мої рідні. Їм дуже тяжко, але вони тримаються завдяки надії, вірі та любові у своїх серцях.

Моє дитинство вкрадене, але мрії мої не втрачені!!!. Я впевнений, що українське сонце зійде, а всіх ворогів огорне вічна темрява. Слава Україні!